Остарбайтери Макарівщини: скільки їх було?

17350997_1340439592687416_1213905619_n18 січня 1942 р. із Харкова вирушив перший ешелон із добровольцями на роботи до Німеччини. Проте досить швидко цей процес із добровільного перетвориться на примусовий. Загалом за період гітлерівської окупації з України було вивезено понад 2 млн остарбайтерів (робітників з Сходу).

Ми у своїй статті спробуємо встановити кількість вивезених з Макарівського району. Основою для нашого аналізу статистичних даних стали «Хронологічні довідки». Це унікальні архівні колекції документів, які були зібрані під час війни й у перші повоєнні роки. Вони містять матеріали у вигляді різноманітних інформаційних «довідок про окупацію». Подібні документи частково зберігаються у Архівному відділі Макарівської РДА та у повному обсязі у Державному архіві Київської області.

Також насиченим для підрахунку вивезених на роботи до Німеччини, є накази, розпорядження, звіти, довідки Макарівської та Бишівської районних управ, які також зберігаються в ДАКО.

Актуальним для виявлення географії вивезення та умов життя примусових робітників є листи остарбайтерів, які були надіслані з Німеччини та зберігаються в ДАКО.

3 перших днів нацистської окупації в Україні примусова праця вводилася в систему. 5 серпня 1941 р. райхсміністр окупованих східних областей А. Розенберг видав розпорядження про обов’язкову трудову повинність для цивільних громадян віком від 18 до 45 років. Це ж рішення «про впровадження обов’язку праці в зайнятих місцевостях» підтверджувалося райхскомісаром України Е. Кохом указом від 21 листопада 1941 р. Поступово одним із найважливіших профілів підокупаційного життя стали арбайтсамти або установи праці, біржі праці, як їх ще називали – органи одночасно окупаційної влади та загальнонімецької служби праці. У кожному великому обласному, районному місті були створені подібні установи, завданням яких було взяти на облік усе працездатне населення. Довгий час вважалося, що в Макарові побідного закладу окупаційна влада не відкрила, але минулого року у ДАКО було віднайдено документ, який підтвердив функціонування в Макарові біржі праці. Проте на даний момент не можливо адреси де вона розташовувалася.

Результати перепису населення Макарівщини, який завершився навесні 1942 р., показали, що потенціал робочої сили в окупованих районах значно скоротився внаслідок мобілізації чоловічого населення до армії, радянську евакуацію й репресивні дії німецьких спецслужб та каральних органів (у тому числі й розстріли цивільного населення). На 1 квітня 1942 р. у Макарівському та Бишівському районах було зареєстровано 73 852 осіб, тобто майже на 8 000 менше, ніж до війни.

Обчислення за даними громадських господарств Макарівського району свідчать, що на весну 1942 р. населення віком від 16 до 55 років становило 42% від загальної кількості жителів цього району. Отже, можемо припустити, що в селах Макарівщини потенціал робочої сили був великим. А тому уже в листопаді по всіх селах району були встановлені великі дошки для розміщення оголошень окупаційної влади, а з початком 1942 р. на них стали з’являтися заклики їхати на роботи до Німеччини. На сьогодні ще не встановлено, яку газету читали мешканці Макарівщини за гітлерівської окупації, проте уже достовірно відомо, що дві макарівські друкарні видавали велику кількість листівок, зокрема і оголошення про «рай» в Німеччині.

17393147_1340439469354095_1603260913_nВ ДАКО вдалося відшукати зразки двох подібної продукції друкарень. На них не зазначено дати видання, проте зі змісту можна встановити, що листівка «Робітники, Робітниці!» надрукована на початку 1942 р. У ній йде мова про надання всіх благ родинам тих хто добровільно поїде на роботи. А такими закликами окупаційна влада користувалася на початковому етапі вербувальної кампанії. В ДАКО зберігається кілька зразків заяв від сімей робітників, який працюють у Німеччині, на видачу продуктів харчування.

Лютий – березень 1942 р. пройшов у Макарівщині під знаком добровільних поїздок до Третього райху. Коли ж у квітні 1942 р. необхідно було різко збільшити число завербованих робочих рук, то заходи по найму доводилося проводити виключно примусовими методами, незважаючи на пропаговану «добровільність» подібної акції.

За визначеною районною окупаційною адміністрацією кількістю робітників керівники села – староста чи комендант, начальник поліції, писар – визначали конкретних осіб, які мусили поїхати цього разу до Німеччини, за допомогою поліції збирали людей, доставляли в Макарів на біржу праці, а звідти – до Києва. На жаль, ми маємо досить уривчасті відомості окупаційних установ про кількість депортованих у цей час людей. Окремі документи свідчать про велику кількість втікачів під час переїзду з Макарова до Києва.

У березні 1943 р. було оголошено про мобілізацію працездатних чоловіків і жінок 1923 – 1925 р. н. Про добровільність навіть у пропагандистських оголошеннях не йшлося. Тепер це був обов’язок. І саме у цей час у Макарові відруковується листівка «Українці!».

17392153_1340439566020752_1361303937_nНімецькі чиновники виходили з такого розрахунку, що мобілізація даних вікових категорій становитиме майже 6 % від загальної кількості місцевого населення. У наказі Е. Коха суворо наголошувалося, що звільнення від мобілізації осіб зазначених вікових категорій обмежується виключно одиничними випадками й може стосуватися тільки непрацездатних осіб або фахівців дуже важливих професій. У ДАКО нами відшукано лише кілька довідок про звільнення від виїзду на роботи мешканців Макарівщини, які датуються 1943 р.

Наскільки успішною була акція 1943 р. в Макарівському районі, ми можемо судити з доволі уривчастих повідомлень. Серед загальних тенденцій варто назвати такі. Кількість депортованих у 1943 р. майже в усіх сіл району була значно меншою, ніж у 1942 р. Причиною цього могло бути й загальне виснаження трудових ресурсів, а також більш активний опір населення.

По листах остарбайтерів Макарівщини, які зберігаються в ДАКО можливо встановити місця перебування найманих робітників. Вони, як свідчать листи, потрапляли у самі різноманітні міста Райху. Серед адрес місця відправлення згадуються – Гота, Лейпціг, Гамбург. Крім того велика кількість остарбайтерів Макарівщини потрапила у інші європейські країни. Зокрема в Макарів ряд листів прийшов з Брюсселя.

Для з’ясування чисельності вивезеного з Макарівщини до Райху населення ми використовували документи німецьких окупаційних установ в Макарівському та Бишівському районах, органів місцевого управління, які безпосередньо проводили вербування цивільного населення, та документи радянських органів влади, котрі займалися підрахунками примусових робітників.

Окупаційна влада намагалася проводити точний облік робочої сили. Та, на жаль, німецькі статистичні документи, що є у нашому розпорядженні, не дають можливості визначити загальну кількість депортованих робітників з Макарівщини. Численні звіти, донесення містять в основному проміжну інформацію: про відправку окремих транспортів до Німеччини або підсумкові відомості про вивезення робітників за певні періоди, що важко підсумувати.

Радянські обчислення вивезеного населення виявилися наступними. На початку 1960-х років в Інституті історії партії при ЦК КП(б)У розпочалася підготовка тритомного видання «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941 – 1945 рр.». Для цього в 1963 – 1965 рр. за вказівкою ЦК КПУ в Київські області здійснювалася перевірка вивезеного до Німеччини населення на основі «Хронологічних довідок про тимчасову фашистську окупацію населених пунктів Київської області та їх звільнення Червоною Армією (1941 – 1944 рр.). Ці відомості опублікували в заключному томі згадуваного видання. Згідно з цими переобчисленнями отримали цифру – 169 979, але по районам цифри не зазначили.

Ще раніше, у 1948 р. колективом істориків під керівництвом Ф. Шевченка був складений «Хронологічний довідник про тимчасову окупацію німецько-фашистськими загарбниками населених пунктів Київщини та визволення Червоною Армією», який зберігається в ДАКО. Згідно цих даних загальна кількість вивезених по Макарівському і Бишівському районах – 2 977 (1 910 і 1 067).

Порівняння даних «Хронологічний довідок» та «Хронологічного довідника» викликає чимало запитань. Найперше – стосовно достовірності вказаної інформації та ретельності підрахунків. Дійсно, точність інформації про кількість вивезених до Німеччини громадян великою мірою залежала від відповідальності людей, які складали «Хронологічну довідку». До того ж в умовах продовження війни, руйнувань, коли значна частина мешканців села перебувала далеко від своєї домівки, а матеріали сільської управи часів окупації не збереглися, це було досить складним завданням. А якщо врахувати, що деякі населені пункти були цілком чи повністю спалені, жителі – вивезені до Німеччини, то подібне завдання в 1944 р. виглядало взагалі нереальним. Можливо, із цієї причини в 1946 – 1947 рр. сільські ради знову подавали інформацію про роки окупації. Цього разу хронологічні довідки мали чітко визначену лаконічну форму, а дані про кількість загиблих та вивезених до Німеччини громадян підтверджувалися списками. У окремих сіл Макарівщини зустрічаються довідки як 1944 р., так і 1947 р., що дає можливість порівняти цю інформацію. Слід зазначити, що кількість вивезених у нацистську неволю, за даними 1947 р., в окремих селах збільшується відсотків на 10, але найчастіше збігається. Списки містять прізвища жителів, їх рік народження, іноді вказувалася й дата вивезення, що надає більшої достовірності цьому історичному документу.

Сучасні дослідження називають дещо інші цифри. У Книзі Пам’яті по Макарівщині зазначена цифра – 3 189 осіб. Дослідниця Т. Пастушенко у своїй монографії подає по Макарівському і Бишівському районах – 3 038 (1 971 і 1 067).

Отже як ми бачимо три джерела – три різні цифри. До того ж цифри сильно різняться між собою.

Лише Т. Пастушенко пояснює яким чином вона отримала кількість остарбайтерів. Ось як вона пише про підрахунки у своєму дослідженні: «Якщо рахувати кількість вивезених у процентному відношенні до загальної кількості населення на 1942 р, то Макарівщина матиме один із найнижчих відсотків по області – 4,1 %. …В окремих селах Макарівського району проживали німецькі поселенці, що, ймовірно, зумовило відносно невеликий загальний відсоток депортованих до Райху й таку велику різницю в кількості депортованих між різними населеними пунктами. «У селі 92 роки жило німецьке населення, українців було лише 25%,» – повідомляє автор довідки села Строївка, з якого до Німеччини було вислано 10 українців…».

На соціально-демографічну структуру депортованих із Макарівщини примусових робітників вплинула як загальна демографічна ситуація в районі, так і певні заходи окупаційної адміністрації. Більшість серед вивезених робітників становили жінки, що відповідає природній демографічній структурі населення. Так, згідно з переписом 1939 р. жінок у Макарівщині проживало майже на 21 000 більше, ніж чоловіків. Початок війни та бойових дій на території Макарівщини ще збільшили чисельну перевагу серед населення на користь жінок. Подібне процентне співвідношення робітників жіночої й чоловічої статі засвідчують і списки завербованих робітників сіл Макарівського району. Часто жінок серед вивезених було вдвічі більше, ніж чоловіків

Можливо, на вибір статі робітника, якого необхідно було відправити до Німеччини, мали деякий вплив і традиції виробничих відносин в українському селі, де значну частку становила фізично важка чоловіча праця. Тому принаймні ми можемо припустити, що втрата для господарства робочих рук дочки була не настільки катастрофічною, як дорослого сина чи батька. До того ж мали вплив і суб’єктивні критерії відбору. Скажімо, дівчина в 15 – 16 років виглядає значно дорослішою, ніж такого ж віку хлопець. Або під час бесід з очевидцями доводилося чути навіть такі міркування, що жінки легше переносять голод і нестатки, тому сестра погоджувалася їхати замість брата.

Щодо вікового складу депортованих, то аналіз списків вивезених свідчить, що переважну кількість робітників становили юнаки та дівчата 1923 – 1928 р.н. Характерно, що підлітки 1926 – 1928 і навіть 1929 р.н. вивозилися як самостійна робоча сила, без батьків, із самого початку примусових наборів у 1942 р., а не тільки з 1943 р., як традиційно вважалося в історичній літературі, коли була оголошена мобілізація працездатних визначених вікових категорій.

На запитання, чому серед примусових робітників із Макарівщини так багато було неповнолітніх важко відповісти однозначно. Для цього варто було б провести окремі демографічні дослідження. Але в межах доступного матеріалу можемо навести деякі міркування із цього приводу. Якщо розглянути віковий склад населення району за результатами перепису 1939 р., то впадає в очі набагато більша кількість громадян 12, 13 і 14 років, якщо порівнювати з найближчими віковими групами (10 – 11 або 15 – 16 років), причому різниця становить від 2 до 7 тис. осіб. У 1942 – 1943 рр. цим підліткам виповнилося вже по 16 – 18 років і вони стали основним об’єктом інтересу вербувальників. Майже повна відсутність серед примусових робітників із Макарівщини чоловіків 1919 – 1922 р.н. пояснюється мобілізацією цієї вікової категорії до Червоної армії. Невеликий відсоток жінок такого ж віку серед депортованих із сільських районів можна пояснити тим, що у двадцять років дівчата, як правило, могли вже бути одруженими й мати дітей. Ця обставина, зазвичай, уберігала від вивезення до Німеччину На віковий склад депортованих часто впливала й ціла низка суб’єктивних обставин.

Всі ці розбіжності у вказаних цифрах підштовхнули нас провести свої підрахунки кількості вивезених з Макарівського району. В результаті обчислень була отримана цифра – 3 203 особи (1 886 – Макарівський та 1 067 – Бишівський), що на 165 осіб більше за дані Т. Пастушенко.

Пояснимо звідки такі розбіжності. Тетяною Вікторівною до остарбайтерів Макарівщини зараховані примусові робітники з сіл Бузівської селищної ради (176 осіб), яка у 1964 р. була підпорядкована Києво-Святошинському району, ми у своїх підрахунках цю кількість не враховували.

Також у «Хронологічних довідках», якими користувалася Тетяна Вікторівна не вказано даних по селах Небелиця та Комарівка, нам вдалося встановити, що це 10 і 74 особи відповідно. Щодо сіл Забуяння, Колонщина, Плахтянка, Фасова, Андріївка у «Хронологічних довідках» зазначаються наступні цифри 76, 8, 13, 73, 89, а в німецьких документах ці дані наступні – 80, 34, 32, 98 та 99.

Слід зазначити, що отримана нами цифра не остаточна і вона потребує уточнення. Так наприклад у с. Ульянівка кількості вивезених в Німеччину встановити не можливо, тому що було вивезено багато місцевих німців на постійне проживання. Також нами не повністю встановлена кількість примусових робітників з сіл Бишівського району.

Ось цифри, які ми встановили при підрахунках на основі матеріалів ДАКО:

Макарів – 167 осіб;

Кодра – 38;

Андріївка – 99;

Бишів – 160;

Борівка – 35;

Великий Карашин – 45;

Весела Слобідка – 9;

Вітрівка – 36;

Гавронщина – 31;

Горобіївка – 16;

Грузьке – 120;

Забуяння – 80;

Калинівка – 11;

Козичанка – 64;

Колонщина – 34;

Комарівка – 74;

Копилів – 12;

Королівка – 150;

Леонівка – 32;

Липівка – 125;

Лишня – 105;

Лубське – 25;

Людвинівка – 36;

Макарівська Буда – 37;

Маковище – 51;

Мар’янівка – 9;

Мар’янівка – 16;

Мостище – 80;

Мотижин – 70;

Наливайківка – 200;

Небелиця – 10;

Ніжиловичі – 260;

Новомирівка – 24;

Новосілки – 98;

Пашківка – 77;

Плахтянка – 32;

Рожів – 65;

Садки-Строївка – 10;

Ситняки – 71;

Соболівка – 20;

Соснівка – 127;

Фасова – 98;

Червона Гірка – 12;

Червона Слобода – 16;

Чорногородка – 22;

Юрів – 26;

Юрівка – 28;

Яблунівка – 10;

Ясногородка – 230.

Усього: 3 203 особи.

Скільки всього повернулося жителів Макарівського й Бишівського районі додому встановити нам не вдалося, через відсутність документів, які б хоч частково вказували б ці цифри.

Також важко назвати точну цифру загинувши на примусових роботах. На сьогодні достовірно відомо лише про смерть 52 осіб, серед яких одна родина. Ось список тих, хто загинув на примусових роботах у Райху:

Кодра

Колос Марія Архипівна

Оборський Дем’ян Іванович

Андріївка

Іщенко Степан Карпович

Кузьменко Григорій Миколайович

Олексієнко Олена Іванівна

В. Карашин

Кирик Харлампій Юхимович

Латко Микола Якимович

Грузьке

Дядюк Єфросинія Опанасівна

Забуяння

Волощенко Марія Наумівна

Куцевол Микола Федорович

Радченко Іван Карпович

Семененко Катерина Павлівна

Колонщина

Авраменко Іван Григорович

Барчук Петро Васильович

Галушко Петро Васильович

Друкар Іван Іванович

Лишня

Обухівський Антон Левкович

Людвинівка

Горбецька Федора Терешківна

Расюк Катерина Василівна

Мостище

Кошова Софія Андріївна

Кравченко Петро Каропивч

Кузниченко Лідія Мусіївна

Небелиця

Гулак Нестір Федорович

Осадченко Левко Петрович

Ніжиловичі

Ільченко Ольга Сильвестрівна

Сопленко Гелена (Геля) Михайлівна

Сопленко Михайло Васильович

Новосілки

Осипенко Іван Федорович

Петенко Володимир Данилович

Поліщук Віра Семенівна

Романченко Володимир Кіндратович (Харитонович)

Романченко Тетяна Юхимівна

Пашківка

Павленко Павло Іванович

Полозюк Михайло Васильович

Ступак Хома Сергійович

Плахтянка

Яценко Наталія Павлівна

Ситняки

Захарченко Антон Карпович

Захарченко Степан Карпович

Соболівка

Можаровський Павло Федорович

Сивко Леонтій Вікторович

Яблунівка

Антоненко Надія

Забродський Іван Іванович

Лабезник Текля

Радишевський Степан

Саржинський Петро Іванович

Хмелівський Петро Михайлович

Дрозд Федот, батько

Дрозд Ярина, мати

Дрозд Єфросинія, дочка

Дрозд Софія, дочка

Ясногородка

Павленко Іван Андрійович

Павленко Олена Сергіївна

Отже, жителі Макарівського та Бишівського районів з весни 1942 р. опинилися в центрі масових подій примусового вивезення до Німеччини. Постачання робочої сили для економіки Третього райху виявилося одними з масових та дошкульних дій окупаційної влади, котрі торкнулися майже кожної родини. Спротив жителів Макарівщини мобілізаційним заходам (переважно на індивідуальному рівні) суттєвих перешкод у реалізації цих планів не створив. Розпочавши з агітації добровольців, окупаційна влада згодом перейшла до примусової мобілізації працездатного населення. Під кінець окупації під виглядом евакуації із зони бойових дій була проведена депортація переважно чоловічого населення. У цих заходах окупаційної влади від самого початку були активно задіяні органи німецької адміністрації та місцевого управління.

к.і.н. Віталій Гедз

Коментарі

Напишіть відгук