Діяльність представників націоналістичного підпілля на теренах Макарівського району (1941 – 1953 рр.)

14138433_1147889301942447_916050004_n

Завдяки зусиллям Є. Букета, В. Обухівського та Р. Покотило на сьогодні пересічним читачам багато відомо про діяльність представників ОУН на території колишнього Бишівського району. Але і досі мало вивченою залишається їх діяльність на теренах Макарівського району як у роки війни так і після неї.

10 липня 1941 р. Макарів був окупований гітлерівськими військами. Разом з німцями до містечка приходять з Житомира представники похідних груп ОУН (м). Одним з таких був Ф.С. Скробач (псевдо Богдан). Про його перебування в Макарові йде мова у слідчий справі, яка зберігається в ГДА СБУ.

Згідно свідчень на початку серпня 1941 р. Ф. Скробач разом з іншими мельниківцями прибув до Житомира. Потім після закінчення двотижневих курсів при обласній поліції був направлений до Макарова.

По прибуттю до містечка був призначений начальником спочатку сільської, а згодом районної поліції. У Макарові він загалом перебував півтора місяці. Очолюючи районну поліції активно займався каральними акціями. Так разом зі своїми підлеглими у вересні 1941 р. розстріляв у парку колгоспу «Відродження» 39 представників єврейської національності. Майно розстріляних потім було пограбоване поліцаями на чолі з Ф. Скробачем.

Крім того разом з гітлерівцями брав участь в арешті мешканців Макарова. Згідно розповідей очевидців саме Ф. Скробач для утримання ув’язнених створив тюрму.

Крім служби на користь окупаційної влади Ф. Скробач проводив активну націоналістичну агітаційну роботу. Саме він у Макарові на приміщенні поліції вивісив синьо-жовтий прапор з тризубом. Поліцаями за наказом Ф. Скробача новили у Макарові синьо-жовтні пов’язки. А вітання між підлеглими було «Слава Україні!» «Вождеві Слава!».

Також у Макарів приїджав з Житомира мельниковець Шуйко, який привіз велику кількість націоналістичної літератури. Ф. Скробача розповсюджував її серед своїх підлеглих.

Також у вересні 1941 р. у себе в квартирі в Макарові Ф. Скробач організував збори представників ОУН (м), на яких були присутні Мороз, керівник Боробдянської районної поліції, Болденко, мешканець Бородянки, мельниківець на псевдо Тимофій та інші.

14159037_1147887768609267_1283024908_nТакож Ф. Скробач в Макарові організував друк в типографії націоналістичних листівок. Всього було надруковано понад 4 тис. примірників. Один зі зразків макарівських націоналістичних листівок зберігається у слідчій справі П.А. Юрченка, який також служив в поліції Макарова.

У листопаді 1941 р. Ф. Скробач був переведений до Бородянки. Після його від’їзду про діяльність націоналістів у Макарові більше нічого не відомо. Проте вони проводили активну роботу у інших селах району.

За спогадами очевидців у 1942 р. поблизу Комарівки були помічені озброєні загони УПА.

У жовтні 1943 р. під час Другого рейду наумовського з’єднання політрук загону Київський П.Я. Химич у щоденнику записав, що поблизу Кодри були помічені загони УПА. Але в бій з радянськими партизанами вони не вступали. Більш активніше діяти українські повстанці почали після визволення селища.

Швидке просування німецько-радянського фронту на захід після подолання Червоною армією великої водної перепони Дніпра, підштовхнуло командування УПА до втілення ідеї глибоких рейдів у тилові райони задля розпалення масштабних антирадянських повстань, які, врешті-решт мали завершитися революцією та розвалом СРСР.

Першим у рейд на східну Житомирщину та західну Київщину 2 березня 1944 р. вирушило повстанське з’єднання «Базар» під командуванням «Онищенка» (М. Мельника).

21 березня повстанці човнами переправилися через р. Тетерів і вступили на територію Київської області. Відірвавшись від переслідування військ НКВС і винищувальних батальйонів, рейдуючі відділи отаборилися в глибокому лісовому яру неподалік с. Кодра.

Протягом цілого дня 22 березня повстанці відпочивали в таборі під Кодрою. За даними звітів, день минув спокійно. В ніч з 22 на 23 березня рейдуючі відділи спробували дістатися до залізниці Сарни – Київ, щоб там отаборитися і перечекати сильні снігопади. Однак, через погану погоду, відділи збиваються з маршруту і після цілонічного блукання навколишніми лісами знову повертаються до попереднього табору під Кодрою, в якому з часів проходження фронту збереглися гарні землянки й окопи, придатні для оборони.

23 березня з’єднання «Базар» перейшло на територію Житомирської області. Проте уже 30 березня повстанці витримали один з найбільших боїв з підрозділами внутрішніх військ на Київщині. Про цей бій розповідають три джерела – два повстанські та один радянський звіти, Оскільки опис у них дещо відрізняється один від одного процитуємо всі три.

Отже перший повстанський звіт найповніший: «…Весь час падає сніг. Дальше ходити немає сил. Стрільці виснажені і голодні. Рішаєм здержатись, зварити обід, а там дальше рушити в дорогу. В тому часі наскакують знову війська НКВС. Ми приймаємо бій, бо відступати немає сил. Великий сніг загрожує нашому цілковитому знищенню. Бій триває від третьої години дня до пізнього вечора. Війська НКВС весь час атакують нас. З перших стрілів стає ранений ком. Ярий, а дальше важкопоранений командир Лисогір – добиває себе гранатою. Червоні підкидають все нові й нові сили, незважаючи на свої жертви, стараються нас взяти. Їм це не вдається. Після нерівного бою, під охороною ночі відступаємо. Наші жертви в цей день великі – 9 стрільців не вертаються з села, попадають до НКВС, 20 гине в бою, а 10 стрільців зістали раненими. Бій цей був недалеко Кодри. Над вечір попадає в полон 2-ох червоних, котрі розказують, що жертви НКВС є великі, що ми довідалися опісля з оповіді людей, що було зверх 120 убитих рядових і офіцерів, ранених числа довідатися неможна, з оповідань знаємо, що було багато».

14137962_1147888565275854_1757086751_nІнший повстанський звіт опис бою значно коротше: «…Рішаємо відпочити і погрітися, а коли наскочать червоні, прийняти бій. Довго не довелося відпочивати. Скоро червоні, йдучи по наших слідах, найшли на наш постій, Почався бій. Ми зайняли оборону в формі трикутника. Праве крило – бунчужний Залізняк, ліве – Ярий, зал охороняв Лисогір. Червоні натикаються на к-ра Ярого. Який скоро зістає ранений і декілька стрільців вбитими, але не відступають. Червоні весь час атакують. Наші атаки раз враз відбивають. Кулемети переходять з рук в руки, бо кулеметники гинуть або ранені. Лисогір має наказ йти на допомогу Ярому. Лисогір бере рій стрільців і йде на допомогу Ярому. Але дістає рану в груди і розриває себе гранатою. Бій тривав,хоч жертви були великими. Пізно вечором, в годині 7-ій, наказ відступати. Червоні також розгубились і, розсипавшись, залишають поле бою».

Радянський звіт про бій 30 березня 1944 р. подає дещо інші цифри втрат: «30 березня 1944 р. підрозділи під командуванням полковника Брагіна: курсанти артучилища, що дислокується в м. Житомирі. 127 осіб під командуванням ст. лейтенанта Журовського, особовий склад бронепоїзда чисельністю 150 осіб із 180-го окремого батальйону 18-ї стрілецької бригади внутрішніх військ НКВС, під керівництвом капітана Новожилова, прочісували ліс. Під час операції капітан Оронський зі взводом автоматників приблизно о 15-й годині на висоті 164 зіштовхнувся з бандою чисельністю 80 – 100 осіб. Невдовзі на допомогу капітану Оронському прибули курсанти-артилеристи в складі трьох взводів, які півкільцем охопили висоту 164 і вели рішучий наступ. Не однократно переходячи в таку протягом 7 годин, але через те, що висота в інженерному плані була добре укріплена і вівся масований вогонь з боку противника – бій успіху не мав.

У цей час загін Новожилова, знаходився в с. Соболівка й отримав данні від населення, що банда з цього села ранком пішла в західному напрямі, після чого командир загону вирішив переслідувати банду, про що доніс полковнику Брагіну. Донесення попало в руки представника Політвідділу Округа, капітана товариша Панкратова, який рекомендував Новожилову утриматися від руху в західному напрямку на висоту 164, а одночасно о 14.00 від імені полковника Брагіна наказав закрити переправи на р. Кодра.

Капітан Новожилов, чуючи протягом 5 годин бій на висоті 164. Сліпо виконував наказ капітана Панкратова, не пішов на стрільбу і цим самим допустився грубої помилки, давши можливість банді вийти в півд.-зах. напрямку.

В результаті семигодинного бою з бандою на висоті було вбито близько 8 – 10 бандитів і поранено до 15 бандитів. Підрозділи Червоної армії втратили убитими – 10, пораненими – 12 осіб, серед убитих один офіцер з артилерійських курсів, дислокованих у Житомирі».

Як бачимо, попри розбіжності в оцінці втрат, обидві сторони вказували на запеклий, інтенсивний і безкомпромісний характер бою. Безумовно, маючи колосальну матеріальну й чисельну перевагу, для військ НКВС знищення рейдуючих було справою часу.

У свою чергу командування УПА негативно оцінило рейд з’єднання «Базар», вказуючи, що командир «Онищенко» недотримався інструкцій щодо ґрунтовної підготовки до рейду. Однак при цьому, позитивним вважався резонанс про рейд серед місцевого населення, здобуті симпатії та інформація про умови боротьби в регіоні.

У квітні 1944 р. оунівські листівки були розкидані по Рожеву. Одну з них мав краєзнавець Г. Шулькевич.

У 1946 р. у Комарівці досить часто помічали вояків УПА. Вони тут розповсюджували листівки, агітували селян. А також збирали продукти харчування.

Одна з груп націоналістів навіть захопила заручниками комарівську молодь. Хлопці й дівчата, повертаючись із вечорниць співали «Пойдем, пойдем за Советскую власть…», чим і спровокували упівців. Протримавши під вартою кілька годин, повстанці відпустили їх, наказавши співати надалі лише українські пісні.

Загалом мешканці Комарівки згадують повстанців як чесних людей «в гарних кашкетах з квітами», які, йдучи лісом, співали «Україно, рідна мати моя…».

У 1947 р. в урочищі Стоп’яти поблизу Комарівки бачили десятьох повстанців, які вели 12 пар коней.

У 1947 р. у повідомленні голові РНК УРСР М.С. Хрущову від заступника міністра внутрішніх справ УРСР Дятлова говорилося про акції боївок ОУН (б) у Макарівському районі у листопаді 1947 р.

У 1948 р. у повідомленні міністру внутрішніх справ УРСР Строкачу від Управління МВС Київської області містилися відомості про виявлення у вересні 1948 р. у Макарівському районі боївки ОУН у кількості 9 – 10 осіб..

12 вересня 1948 р. боївки ОУН, чисельністю 9 – 10 чоловік, напали на приміщення пов’язані із будівництвом газогону «Дашава – Київ» у Макарівському районі про це йде мова у рукописній довідці без підпису, яка зберігається у ГДА СБУ.

У 1949 р. представниками УМДБ Київської області був перехоплений лист антирадянського змісту Г.М. Дробана, мешканця с. Максимівка Збаразького району Тернопільської обл. до І.М. Сліпко, мешканки с. Гавронщина. Обоє згідно звітів були учасниками підпілля ОУН (б).

14111614_1147888215275889_869246631_nУ 1950 р. у Рожеві з’явилися оунівські листівки. Їх підкидали під двері. Ось що про ці події згадує місцева мешканка В.М. Лінник: «Восени 1950 р. мене виклакали на пологи в Небелицю. Був листопад місяць. Погода була примхливою, повернулася десь серед ночі. Увійшовши в сіни, побачила багато листівок. Раненько з ними я пішла до секретаря парторганізації. Ним був директор школи Майдан. З ним пішла до голови  сільради Л. Гайдаєнка. Вислухавши мене, він зателефонував у Макарів. Мене запросили в Макарівське НКВС. Прийшовши додому, зібравши вузлик з харчами та білизною, я наступного дня була в Макарові. У кабінеті начальника НКВС дуже перелякалася і мене стало трусити, як в лихоманці. Він попрпосив мене розповісти про листівки. Наказав мовчати і нікому ніде про них не розповідати. Пізніше я чула, що листівки були розкидані на Колоні (вул. Шевченка) та Бондарівці…».

14182685_1147887465275964_1273417713_n

У ГДА СБУ зберігається записка начальника Управління МДБ в Житомирській обл. міністру державної безпеки П. Ковальчуку від 27 серпня 1950 р. де повідомляється про поширення 25 серпня націоналістичним підпіллям в с. Рожів листівок та брошур ОУН в кількості 25 екземплярів та арешт селян за читання підпільних видань.

У серпні 1950 р. в Королівці силами міліції була ліквідована оунівська молодіжна група «Українська демократична партія». Було заарештовано 10 осіб: А.О. Заєць (1917 р.н.), А.І. Іванченко (1932 р.н.), Я.Д. Іванченко (1931 р.), П.Ф. Клокун (1930 р.н.), О.П. Левченко (1924 р.н.), П.Д. Левченко (1931 р.н.), А.Д. Лещенко (1909 р.н.), Д.Я. Михайленко (1925 р.н.), А.К. Міщенко (1930 р.н.), В.І. Петрушенко (1929 р.н.). Згідно документів організатором групи був П.Ф. Клокун, а керівником – В.І. Петрушенко.

Цікавим є той факт, що А.О. Заєць та О.П. Левченко у роки Другої світової війни служили в лавах Червоної армії. Перший за мужність та героїзм проявлені на полі бою був нагороджений орденом Червоної Зірки, а другий – медаллю «За бойові заслуги».

При арешті у них було знайдено книгу Г. Коваленка «Українська історія. Оповідання з історії України», антирадянські рукописи В.І. Петрушенка, револьвер «Наган» 1927 р. та п’ять бойових патронів до нього, три обрізи радянських гвинтівок (один пошкоджений) та 11 патронів до них, один обріз німецької гвинтівки та 10 патронів до нього й німецьких ніж з піхвами.

На допиті члени УДП вказали, що їхнім головним завданням було протистояти радянському режиму. Учасники УДП виготовляли та розповсюджували серед населення антирадянські листівки, збирали зброю. Також вони намагалися встановити зв’язок з представниками ОУН та УПА. Для цього навіть В.І. Петрушенко та А.І. Іванченко у серпні 1948 р. їздили до Західної України. Але зв’язків налагоджено не було.

Проте крім антирадянської пропаганди окремі члени групи займалися розбоями. Так протягом 1949 – 1950 р. П.Ф. Клокун, О.П. Левченко, П.Д. Левченко, А.К. Міщенко здійснили збройне пограбування магазину в с. Новомирівка та магазину й контори колгоспу «Молодий більшовик» в с. Андріївка.

Усіх заарештованих було засуджено на 25 років позбавлення волі. Також А.О. Заєць та О.П. Левченко були позбавлені всіх нагород.

Але весь термін засудження члени УДП не відсиділи. Д.Я. Михайленко, Я.Д. Іванченко, П.Ф. Клокун, П.Д. Левченко були звільнені у 1956 р., О.П. Левченко у 1957 р. А.К. Міщенко у 1958 р., А.І. Іванченко у 1961 р., В.І. Петрушенко у 1962 р.. Де і як відбували ув’язнення А.О. Заєць та А.Д. Лещенко не відомо.

З десяти членів УДП після відбуття терміну ув’язнення лише троє повернулися в рідне с. Королівка: П,Ф. Клокун, П.Д. Левченко та О.П. Левченко.

У 1968 р. після кількох апеляцій справа проти Д.Я. Михайленка була закрита, а він – реабілітований. У 1992 р. після проголошення незалежності України було подано апеляцію на інших членів УДП.

Як результат В.І. Петрушенко та Я.Д. Іванченко були реабілітовані. Щодо інших членів УДП, то після детального вивчення справи було схвалено рішення: «Постановлением Президиума Киевского областного суда от 19 марта 1992 г. приговор Военного трибунала войск МВД Киевского округа от 5 – 6 февраля 1951 г. в части осуждения по ст. ст. 54-І «а», 54- ІІ УК УССР отменен, делопроизводством в этой части обвинения прекращено за отсутствием в их действиях этого состава преступления, а в остальной части приговор оставлен без изменений, так как ст. 56-17, 196 УК УССР, ст. 4 Указа ПВС СССР от 4 июня 1947 г., под действие Закона Украины «О реабилитации жертв политических репрессий на Украине» – не подпадают».

Іншими слова з нереабілітованих членів УДП були зняті звинувачення в антирадянській пропаганді, але покарання за збройні грабунки були залишені.

Приклад націоналістичної молодіжної організації «Українська демократична партія» доводить два факти в історії Макарівщини. По-перше, збройна боротьба на території району не завершилася у 1943 р. з його визволенням від нацистів. Націоналістичні групи продовжували свою діяльність на теренах краю до середини 1950 р. По-друге, слід визнати що досить часто націоналістичні групи та кримінальні елементи поєднували свою діяльність. Як результат досить часто організації, які на теренах Макарівщини проводили антирадянську пропаганду, багатьом жителям  запам’яталися і збройними грабунками. А тому нині не завжди є можливим реабілітувати всіх хто по закінченню Другої світової війни мав стосунки до націоналістичних груп.

17 вересня 1950 р. мешканці Калинівки Б.Т Лазебний, П.Н. Коробчук, Н.У. Поливач в кюветі шосе Житомир – Київ знайшли націоналістичні листівки «Українці зі східних областей» (3 шт.), «Українська молодь східних та західних областей» (24 шт.), «Интелігенти» (6 шт.).

У той же день учень Копилівської школи Л.Г. Шимановський на 42 км житомирського шосе поблизу Копилова в кюветі знайшов дві упівські антирадянські листівки. Після повторного огляду місця там було знайдено ще 16 листівок. За даними УМДБ Київської області калинівські та копилівські листівки належали групі ОУН (б) «Бутька», яка активно діяла на теренах Макарівщини. Остаточно боївка була ліквідована 14 вересня 1950 р. у МАкарівському районі.

У 1951 р. за даними Є. Букета через с. Комарівку проходила група УПА чисельністю 14 вояків.

У травні 1952 р. УМДБ Київської області проводило у Макарівському районі операцію, під час якої загинуло троє учасників боївки ОУН (б) та було поранено двох солдатів військ внутрішньої охорони МДБ.

20 червня 1953 р. на ст. Буян було розповсюджено націоналістичні листівки, а у липні 1953 р. подібна акція була проведена у Кодрі. Згідно радянських звітів це була справа рук боївки ОУН «Романа», яка остаточно була ліквідована у Макарівському районі у жовтні 1953 р.

Отже, як ми бачимо з вище викладеного свою діяльність націоналістичне підпілля обох напрямів розпочала на теренах Макарівського району під час гітлерівської окупації. Їх активна робота буде продовжуватися до 1953 р. Однак дати однозначної оцінки діяльності націоналістів у Макарівському районі не можна. З одного боку представники ОУН брали участь у каральних акціях, розстрілювали людей та займалися грабунком. З іншого боку у 1950-х рр. про них згадують лише з позитивної точки зору.

Але однозначно можна сказати, що ця тема залишається не вивченою і потребує відкриття ще багатьох документів з українських архівів.

к.і.н. Віталій Гедз

Коментарі

Напишіть відгук